Соціологічне дослідження – система логічно послідовних методологічних,
методичних та організаційно-технічних процедур, для отримання наукових
знань про соціальне явище, процес.
У сучасній соціологічній літературі виділяють такі найважливіші функції
соціологічного дослідження: пізнавальну, методологічну, практичну,
інформаційну, управлінську.
Надзвичайно важливе значення в соціологічному дослідженні мають також такі його компоненти, як відбір характеристик об’єкта та предмета дослідження і відповідних показників, засобів їх виміру (побудова шкал для фіксації кількісних та якісних характеристик), які дозволяють досить певно відображати й оцінювати стан соціального явища і можливості його перетворення чи трансформації у конкретній площині координат. Продуктивне застосування методичної (або інструментальної) частини соціологічного дослідження потребує адаптації методологічних принципів шляхом наповнення їх абстрактно-універсальних форм спеціалізованим змістом. Цю функцію виконують спеціальні соціологічні теорії („теорії середнього рівня” – Т.Мертон), які становлять безпосередньо теоретично-методологічну і методичну (процедурноінструментальну) основу емпіричного вивчення суспільних процесів. Специфіка цих теорій знаходить свій вираз, по-перше, в тому, що вони орієнтують суб’єкт на визначення специфіки прояву загальносоціологічних законів історичного розвитку в певних, чітко обмежених у просторі й часі соціальних явищах, а по-друге, в тому, що самі ці теорії, відображаючи розвиток тих чи інших сторін соціуму, живлять і стимулюють філософію, історію, політологію, культурологію тощо [3]. Разом з тим спеціальні соціологічні теорії („теорії середнього рівня”) виступають системою знань про соціальне в його особливому і багатоманітному існуванні, втіленому в історичних утвореннях. Провідною функцією спеціальних соціологічних теорій є переведення загальних методологічних вимог гносеології на мову конкретно-соціологічного дослідження з метою одержання вірогідних характеристик об’єкта пізнання. Спеціальні соціологічні теорії визначають вихідні теоретичні передумови побудови дослідницької процедури, а також виконують прогностичну функцію, тобто дають змогу вирішувати завдання з формулювання наукових гіпотез [4]. Зміст будь-якої спеціальної соціологічної теорії визначається її предметно-цільовим призначенням. Стверджувати факт створення соціологічної теорії можна лише тоді, коли, по-перше, відкриті й сформульовані специфічні закономірності розвитку груп однакових соціальних явищ і процесів; по-друге, коли відомі соціальні механізми функціонування цих явищ; по-третє, коли вироблена для опису об’єкта пізнання своя система категоріально-понятійного апарату, яка не суперечить закономірностям його розвитку як частини цілого.
Надзвичайно важливе значення в соціологічному дослідженні мають також такі його компоненти, як відбір характеристик об’єкта та предмета дослідження і відповідних показників, засобів їх виміру (побудова шкал для фіксації кількісних та якісних характеристик), які дозволяють досить певно відображати й оцінювати стан соціального явища і можливості його перетворення чи трансформації у конкретній площині координат. Продуктивне застосування методичної (або інструментальної) частини соціологічного дослідження потребує адаптації методологічних принципів шляхом наповнення їх абстрактно-універсальних форм спеціалізованим змістом. Цю функцію виконують спеціальні соціологічні теорії („теорії середнього рівня” – Т.Мертон), які становлять безпосередньо теоретично-методологічну і методичну (процедурноінструментальну) основу емпіричного вивчення суспільних процесів. Специфіка цих теорій знаходить свій вираз, по-перше, в тому, що вони орієнтують суб’єкт на визначення специфіки прояву загальносоціологічних законів історичного розвитку в певних, чітко обмежених у просторі й часі соціальних явищах, а по-друге, в тому, що самі ці теорії, відображаючи розвиток тих чи інших сторін соціуму, живлять і стимулюють філософію, історію, політологію, культурологію тощо [3]. Разом з тим спеціальні соціологічні теорії („теорії середнього рівня”) виступають системою знань про соціальне в його особливому і багатоманітному існуванні, втіленому в історичних утвореннях. Провідною функцією спеціальних соціологічних теорій є переведення загальних методологічних вимог гносеології на мову конкретно-соціологічного дослідження з метою одержання вірогідних характеристик об’єкта пізнання. Спеціальні соціологічні теорії визначають вихідні теоретичні передумови побудови дослідницької процедури, а також виконують прогностичну функцію, тобто дають змогу вирішувати завдання з формулювання наукових гіпотез [4]. Зміст будь-якої спеціальної соціологічної теорії визначається її предметно-цільовим призначенням. Стверджувати факт створення соціологічної теорії можна лише тоді, коли, по-перше, відкриті й сформульовані специфічні закономірності розвитку груп однакових соціальних явищ і процесів; по-друге, коли відомі соціальні механізми функціонування цих явищ; по-третє, коли вироблена для опису об’єкта пізнання своя система категоріально-понятійного апарату, яка не суперечить закономірностям його розвитку як частини цілого.
Комментариев нет:
Отправить комментарий